Олег Скрипка — лідер та продюсер гурту Vоплі Vідоплясова, батько українського рок-н-ролу та засновник найбільшого в Східній Європі фестивалю етнічної культури «Країна Мрій». Історія «VV» розпочалась більше 30-ти років тому. Тоді, в умовах фактичної відсутності шоу-бізнесу, Скрипка та його товарищі по колективу дуже швидко заявили про себе вибуховою сумішшю веселої, драйвової рок-музики та українського етносу. Зараз Vоплі Vідоплясова готуються до святкування 35-ти років творчої діяльності, а сам Олег Скрипка з роками зовсім не старіє: все такий же жвавий, іронічний та стильний. Власне, про його естетичні примхи, лейтмотив пісень «VV» та інші секрети ми і поговорили на зйомках телеканала UA Fashion TV рубрики f: people.
— Олег, дивлячись на вас, можна сказати, що часу не існує для вас в принципі. Що за цим стоїть? Мені здається, що поєднання енергії і космосу всередині вас і робить вас таким особливим. Розкажіть, яка людина Олег Скрипка?
— Напевно, будь-яка людина, а може це я такий, — сама по собі якийсь вихор, який крутиться, а всередині тиша, спокій i штиль. Навколо відбувається багато подій, більшість з яких я створюю сам. Але потім завжди виникає подив: як це все відбувається? Хто це все придумав? Адже ти тільки зсередини спостерігаєш. А потiм, коли тобi кажуть, що ти молодець, бо щось гiдне створив, придумав, виникають сумнiви, i ти думаєш, «швидше за все, це не я створив». Як мінімум я це роблю разом зi своїми друзями та своїм оточенням. Чи, як казав Вернадський, ноосфера робить. Може, це Бог дає нам якісь думки, ідеї, і ми їх втілюємо і створюємо щось. Зрозуміти себе («хто я є?») можна тільки спостерігаючи за собою зi сторони, чи прослiдковуючи свої дії i рішення. Нещодавно я зрозумів, що моя основна риса — це естетика, як не дивно. Хоча я і вийшов з панк-року і рок-н-ролу, тобто, ламання всіх стереотипів i всiх форм, а виявляється, я люблю естетику. Я думав, що всi люди такі, але нi, не всi. У мене навіть є такi бзики, вони дуже дивнi.
— Розкажіть, з чим пов’язані ваші естетичні примхи. Можете навести кілька випадків з життя?
Я поїхав кататися на гірських лижах до Італії, Ламеція-Терме, і звернув увагу, що в тому регіоні традиційні будинки з дахами із зеленого сланцю. Дуже красиво виглядає. Я тоді подумав, чому мені тут так добре, а виявляється, що я дуже люблю красивi дахи будинків. Де дахи естетичні, там є цивілізація. Не розумію, як можна собi в хатi зробити жовтий чи такий яскраво-червоний дах, якщо це просто рiже очi, як можна жити пiд таким жахливим дахом? I коли тебе згори накриває таке неестецьке покриття, то твоє все життя таке.
Естетичні нахили також проявлялися, коли знайомився з дівчатами. Мені було важливо прийти до дiвчини додому. Я дивився, як у неї на порозi виставленi капцi. Якщо взуття акуратно розставлене у рядок, значить, порядок. Але якщо вже на вході такий «бардельєро» — толку не буде. Для мене це означало порядок не тiльки у хатi, але і у неї в голові. Бо якщо в неї там бардак, то ти кашi не звариш з такою дiвчиною. І ще, спостерiгаючи за собою, я помiв, що для мене дуже важливе інтелектуальне спілкування. Щоб ми одну музику слухали, дивилися одні фільми, i тому подiбне. Буває, спілкуєшся з привабливою дівчиною, а вона як бовкне щось, і ти думаєш: «Боже, що у неї там в голові?».
— Олег, спробуйте сформулювати, що для вас є музика?
— Коли я був ще хлопчиком, а потім студентом, ми грали рок-н-рол, i музика була завжди поруч, вона була, як для риби вода. Батьки говорили, що потрібно визначитися з професією. Мене цікавила наука. Я вирішив стати вченим, і закінчив політехнічний університет. А музика залишалася в якості мого захоплення. Я вважав, що хобі має бути тим, що тобi подобається, а основна професія повинна бути солідною. Однак, коли мені було близько 22, я поставив собі питання: чому я, як і більшість людей, працюю там, де мені не подобається? А на те, де мені подобається, при тому, що це приносило і задоволення, і кошти в тому числі, я не звертаю на це уваги? Чому б мені не поставити в пріоритет мою улюблену справу, а все iнше послати? Я так і зробив, прийнявши просте рішення. Тепер музика для мене – основний вид моєї діяльності. Це моє кохання і моя суть. Справа в тому, що музика – це засiб, яким ми можемо передавати емоції іншiй людинi невербально. Тому що, коли ми починаємо вербалізувати і структурувати нашу емоцію i думку, то ми спотворюємо саму думку. Це як у квантовій фізиці. Як тільки ми спостерігаємо за подією, то тим самим спотворюємо цю подію. А коли ти перекладаєш на ноти те, що у тебе відбувається, тобто свої вібрації (ноти – то також є вібрації) i починаєш разом з людьми «вібрувати» на одній частоті, тодi відбувається той самий резонанс. У цього навіть є науковий термін — «стоячі хвилі». З усіх видів творчої діяльності, які доступні людині, музика — найбільш ідеальний спосіб для створення резонансу.
— У вас є мрія?
— Мрій багато, є цілі. Скажімо, є в мене така велика загальнодержавна мрія. За всю планету я не розписуюся, але в рамках держави втілити її хотiлося б. Сьогоднi багато українців так само мають свою картину майбутньої держави і прагнуть її втілення. А ще є персональні мрії — і вони всі творчого характеру.
— Олег, ви є такою собі рольовою моделлю для різних поколінь. Які рекомендації ви б дали тим, хто прагне до успіху?
— Молодь, дивлячись на мене, часто-густо питає: «Як стати успiшним?». Це найчастiше питання яке ставлять менi. Також багато людей кажуть: «Я хочу співати». Так спiвай. Але нi, вони хочуть, щоб їх мільйони слухали. Якщо ставити собi таку задачу, що ти хочеш співати і бути популярним — це так не працює. Насправдi природа так влаштована: прагнеш співати – співай. Де завгодно: в душі, на кухні, для своїх родичiв. Якщо нiхто не хоче слухати – спiвай сам для себе, насолоджуйся цим. Можливо, потім це сподобається мільйонам інших людей, а можливо і ні. Важливе саме це чисте прагнення душі.
Коли для тебе неважлива оцінка твоєї творчості, тоді ти будеш щасливою людиною. Якщо ти хочеш щось таке придумати, що сподобається мільйонам людей, то це вже заробітчанство. Те ж саме, коли я працював на підприємстві. За це я отримував гроші, але мені це не подобалося, бо там в цьому «не було серця». Коли є серце в тому, що ти робиш, тоді тобі не так важливо чи будуть слухати це мільйони людей. Моя порада: знайти те, вiд чого вас дійсно розриває, і не перейматися через те, чи принесе вам це популярність і кошти. Я знаю одну людину, яка навмисне занижує вартість за свої послуги. Їй просто незручно отримувати великі гроші за те, що вона займається тим, що любить. Ще одна моя рекомендація: бути собою. Я б навiть сказав, потрiбно вивчити себе. Насправдi нам важко порадити собі щось. Завжди легше порадити комусь iншому, тому що його зовнi дуже добре видно, а себе нам не видно, — тому треба вивчати. I зрозумiти, хто ми такі, які наші звички. Потiм вже, можливо, пiдлаштуватися пiд себе i налаштувати своє життя належним чином.
— Розкажіть про своє захоплення вином.
— Для мене вино — це, знову ж таки, естетичне питання. Я вважаю, що добре авторське вино – це засіб боротьби проти алкогольної залежностi, як не дивно. Уявімо собі, що Петро та Іван на селi випили доброго «розе». Вони не будуть виймати штахетник з паркану і бити один одного по хребту та по пицi. Безумовно, вони будуть розмовляти про високе.
І тільки таким чином ми можемо подолати проблеми з алкогольною залежністю. Боротися – мається на увазі не забороняти, а боротися за якість. До того ж сьогодні вино – це тренд у всьому світі. В Україні ми виробляємо добрі вина, вони користуються популярністю. І я всім бажаю добра, здоров’я і естетики.
— І на завершення нашої бесіди, прочитайте, будь ласка, який-небудь фрагмент з вашої пісні.
— У контексті нашої з вами розмови, на думку спадають три пісні. Перша — «Країна мрій». Її теза така, що див навколо багато, ми зачаровуваємося ними, але якщо ми хочемо досягнути своєї мрії, то, жодної хвилини не варто чекати, потрібно рушати у дальню даль. Пригадується друга пісня в контексті жінок — «Глибина». Там така метафора, що чоловік, як Жак-Ів Кусто, який занурюється в глибину жінки. Не дарма так влаштовано, що ми можемо покохати жінку по-справжньому тільки тоді, коли заглибимося в її надра. І третя пісня «Мамай», яку з мого оточення знає лише дві людини і вона їм дуже «заходить». Вона про двох містичних персонажів — Мамая і Бабая. Мамай – вiн весь такий святий і божий сидить за хмарами на палях, про нас думає з добром і бажає нам всіх благ, але нічого не робить. А Бабай – вiн конкретно йде по землі i робить рiзнi кознi. І Мамай не може йому протистояти. I от таке звернення до всіх людей: спустiться з небес, прийдiть на цю грішну землю, і творiть добро тут і зараз. Абсолютно не треба боротися з Бабаєм, але необхідно бути активними i дiєвими. Те, що є на сьогоднішній день – це і є ваше життя. Наприклад, замість того, щоб казати, яка влада погана — сам вийди за поріг свого будинку та усунь ту яму чи калюжу, що тобі заважає.
Якщо кожна людина наведе чистоту і порядок перед своїм порогом, то вся наша планета буде в порядку. У цих трьох пісень є одна складова – це рух. Вiн мусить бути активним, Потрібно усвідомлювати, куди ти рухаєшся. Рух і динаміка – це найголовніше.
Фото: MahOks www.mahoks.art